Уявіть собі Європу 3000 років тому. Замість стагнації та ізоляції, які часто приписують давнім епохам, науковці знайшли зовсім іншу картину. Центральна Європа в часи пізньої бронзової доби (1300–800 роки до нашої ери) була динамічним простором, де люди вміло адаптувалися до змін, експериментували з їжею та зберігали глибокий зв’язок із рідною землею.
Міжнародна команда дослідників з Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка опублікувала сенсаційне дослідження у Nature Communications. Справа в тому, що вивчати цей період завжди було надзвичайно складно. Через популярний тоді звичай кремації біологічний матеріал знищувався вогнем. Проте цього разу вченим пощастило знайти рідкісні некремовані поховання.
Рідкісні знахідки та несподівані факти
Команда зосередилася на унікальних могилах, виявлених на території Німеччини, Чехії та Польщі. Додавши до цього аналіз стародавньої ДНК та ізотопів, дослідники змогли відновити портрет людей того часу. Виявилося, що генетичні зміни відбувалися поступово. Не було жодного раптового заміщення населення — місцеві громади зберігали свої традиції, але водночас підтримували зв’язки з регіонами на південь і південний схід від Дунаю.
Аналіз ізотопів стронцію та кисню дав ще одне важливе відкриття. Більшість людей жили саме там, де їх і ховали. Це означає, що масові міграції не були рушійною силою змін. Навпаки, ідеї та культурні практики поширювалися мирно — через торгівлю та соціальні контакти між сусідами.
Просо замість пшениці: дієта, що змінювалася
А от щодо їжі — наші предки любили експериментувати. На початку пізньої бронзової доби вони почали активно споживати просо, культуру, яка лише нещодавно потрапила до Європи з північного сходу Китаю. Проте згодом тренд змінився, і люди повернулися до традиційних пшениці та ячменю. Це свідчить про неймовірну гнучкість: вони не боялися пробувати нове, але завжди могли переглянути свій вибір залежно від обставин.
Хоч скелети й показують ознаки фізичного навантаження та стресу в дитинстві, загалом люди були досить здоровими. Епідемій того часу вченим знайти не вдалося. А ще їхні ритуали були вражаюче різноманітними. Кремація, традиційні поховання, окремі черепи — громади мали цілий репертуар способів проводити близьких у останній шлях.
«Пізня бронзова доба — це не один момент змін, а низка виборів щодо їжі, поховальних ритуалів та соціальних зв’язків, зроблених громадами, які були тісно пов’язані зі своїми ландшафтами та сусідами», — пояснює Елефтерія Орфану, провідна авторка дослідження.
Як підсумовує керівник проєкту Вольфганг Хаак, ці громади активно формували свій спосіб життя, створюючи гібридні практики, які мали місцеве значення у все більш взаємопов’язаному світі. Чи не є це чудовим нагадуванням про те, що адаптивність і відкритість до нового — це те, що завжди було в нашій природі?
Про автора
