Що, якщо зіткнення з космічним каменем — це не лише руйнування, а й колиска для нового життя? Саме таку приголомшливу гіпотезу підтверджує нещодавнє відкриття корейських учених.
Дослідники з Корейського інституту геонауків і мінеральних ресурсів (KIGAM) знайшли всередині кратера Хапчхон — єдиного підтвердженого ударного кратера на Корейському півострові — строматоліти. Це шаруваті кам’яні структури, які створювали давні мікроорганізми, зокрема ціанобактерії, що виділяли кисень через фотосинтез. Кожна така структура сягала 10–20 сантиметрів у діаметрі. Результати дослідження опубліковані в журналі Communications Earth & Environment від Nature Portfolio.
Гаряче озеро як оазис життя
Після падіння астероїда утворилося гідротермальне озеро. Удар розігрів навколишні породи так сильно, що вода залишалася теплою тривалий час. Мінерали з космічного тіла та місцевих порід потрапляли в це озеро, створюючи ідеальне середовище для мікробів. Своєрідні «оазиси кисню» — місця, де організми, що його продукують, могли розвиватися задовго до того, як кисень наповнив усю атмосферу.
Геохімічний аналіз це підтвердив: у внутрішніх шарах строматолітів є сліди як позаземного матеріалу, так і місцевої породи, причому змінені гарячою водою. Чим ближче до центру — тим сильніша гідротермальна сигнатура.
Від Землі до Марса
Відкриття може пролити світло на Велике окиснювальне подію — момент близько 2,4 мільярда років тому, коли рівень кисню в атмосфері різко зріс. А ще — дати підказку, де шукати сліди давнього життя на Марсі, адже там також є кратери, колись заповнені водою.
«Це перші переконливі докази того, що строматоліти могли формуватися в гідротермальних озерах, створених ударами астероїдів. Такі середовища могли забезпечити сприятливі умови для ранніх мікробних екосистем», — зазначив доктор Лім Джесу, провідний автор дослідження.
До речі, у 2021 році та сама команда вже підтвердила існування кратера Хапчхон у журналі Gondwana Research. Тепер же — додала ймовірні біологічні свідчення.
Космічні удари звикли асоціюватися з руйнуванням. Але, як виявилося, саме вони могли запалити іскру, з якої розгорілося полум’я життя на нашій планеті.
Про автора
