Уявіть: час тече не лише вперед, а й назад — одночасно, на різних рівнях реальності. Це не сценарій фільму, а висновок нового дослідження, яке перевертає наше розуміння одного з найвідоміших концептів у фізиці.
Ще 1935 року Альберт Ейнштейн та Натан Розен запропонували так званий «міст» — математичний зв’язок між двома симетричними копіями простору-часу. Довгі роки цю ідею плутали з кротовими норами — космічними тунелями-скороченнями. Проте нова робота Енріке Гастаньї, К. Шравана Кумара та Жоао Марто, опублікована в Classical and Quantum Gravity у 2026 році, показує: міст з’єднує не точки в просторі, а два напрямки самого часу.
Не тунель, а відображення
Справа в тому, що фундаментальні закони фізики не розрізняють минуле й майбутнє. Якщо в рівняннях змінити напрямок часу, вони залишаються чинними. Це означає: кожна квантова система має два компоненти — один із часом уперед, інший із дзеркально відбитим часом назад. Звичайно, ми помічаємо лише один напрямок, бо живемо у макросвіті, де ентропія зростає. Але біля чорних дір або в розширювальному Всесвіті обидва напрямки необхідні для повного опису.
Саме тут і виникає міст Ейнштейна—Розена — як зв’язок між цими двома часовими стрілками.
Парадокс інформації нарешті розв’язано?
1974 року Стівен Гокінг показав: чорні діри випромінюють тепло і зрештою випаровуються, ніби знищуючи всю інформацію про те, що в них потрапило. Це суперечило квантовому принципу збереження інформації. Парадокс десятиліттями не давав фізикам спокійно спати.
Нове трактування пропонує елегантний вихід. Інформація не зникає — вона продовжує еволюціонувати, але вздовж дзеркального, зворотного напрямку часу.
Ніщо не втрачається остаточно — воно переходить у інший часовий вимір.
Повнота та причинність зберігаються без жодної екзотичної нової фізики.
Всесвіт до Великого вибуху
А ще ця картина відкриває приголомшливу можливість. Те, що ми називаємо Великим вибухом, могло бути не початком усього, а «відскоком» — квантовим переходом між двома фазами космічної еволюції з протилежними напрямками часу. Наш Всесвіт міг зародитися всередині чорної діри з іншого, батьківського космосу.
До речі, релікти з того, попереднього Всесвіту — скажімо, дрібні чорні діри — могли пережити відскок і з’явитися в нашому розширювальному світі. Частина того, що ми зараз вважаємо темною матерією, цілком може складатися з таких реліктів.
Космологів уже понад 20 років бентажить невелика, але стійка асиметрія в реліктовому випромінюванні — перевага одного просторового орієнтиру над дзеркальним. Стандартні моделі дають цьому вкрай малу ймовірність. Але якщо включити дзеркальні квантові компоненти, аномалія знаходить пояснення.
Це не скасовує ні теорію відносності Ейнштейна, ні квантову механіку — вона їх доповнює. Наступна революція в фізиці може не перенести нас швидше за світло, зате відкрити, що час глибоко внизу, у мікросвіті та в пульсуючому Всесвіті, тече обома напрямками.
Про автора
