300 метрів. Саме стільки відділяло п’ятеро людей від поверхні, від сонця, від життя. Сім діб у повній темряві, у холодній воді, що піднімалася з кожною годиною. Група селян з провінції Сайсомбун у Лаосі вирушила до печери в пошуках золота та їжі, але не змогла повернутися. Зсув ґрунту заблокував єдиний вихід.
Їхнє порятунок це результат неймовірної мужності та відданості рятувальників, які не здавалися.
Підземна пастка
Печера, розташована приблизно за 120 кілометрів на північ від столиці В’єнтьян, ніколи не була туристичним об’єктом. Це покинута золота копальня з безліччю вузьких проходів, що пролягають глибоко під землею. Місцеві жителі часто навідувалися сюди, щоб вирити ями та знайти щось цінне або зловити диких тварин для пропитання. Цього разу природа розпорядилася інакше. Сильні дощі призвели до паводку, і вода почала стрімко заповнювати тунелі.
Виходу не було.
Фінський спеціаліст із печерного дайвінгу Мікко Паасі, який долучився до операції, описав умови всередині як надзвичайно складні. Рятувальникам доводилося долати сотні метрів суцільних звужень, паводкових вод та загроз обвалу. Деякі зали мали ширину лише близько 50 сантиметрів людина ледь може протиснутися крізь них, не кажучи вже про спорядження. Брудна, каламутна вода зменшувала видимість до нуля. Повітря всередині також було під загрозою високий ризик забруднення через гниття органіки та відсутність належної вентиляції. Кожен метр углиб печери вимагав від дайверів максимальної концентрації та холоднокровності.
Люди у чорній воді
Печерний дайвінг вважається одним із найнебезпечніших видів спорту та рятувальних робіт. На відміну від звичайного дайвінгу, де світло проникає з поверхні, печери залишають людину в повній темряві, якщо джерело світла виходить з ладу. Каламутна вода під час паводку перетворює видимість на нуль дайвер буквально рухається на дотик.
Спорядження для таких операцій відрізняється від звичайного. Використовуються спеціальні конфігурації балонів, що дозволяють протиснутися у вузькі щілини. Запасні джерела повітря, котушки з мотузкою для орієнтування та рятувальні ліхтарики усе це життєво необхідне. Але навіть найкраще спорядження не гарантує успіху, якщо людина не здатна контролювати паніку.
Мікко Паасі та його колеги знали: кожне заглиблення у печеру може стати останнім. Обвали, раптові зміни рівня води, застрягання це реальні загрози, з якими стикаються рятувальники. Але вони йшли вперед, бо десь там, у темряві, чекали люди.
Команда, що робить неможливе
Лаоські та тайські рятувальні служби об’єднали зусилля, щоб витягти людей із підземної пастки. Організація “Волонтери порятунку для людей” стала ключовим гравцем у цій операції. Її представник Бунхам Луанглат не приховував емоцій після того, як знайшли перших п’ятьох людей.
Мене досі трясе. Наша команда зробила це.
Ці слова передають всю напругу днів, проведених під землею. П’ятеро селян були знайдені живими. Вони перебували в безпеці, хоча їхній фізичний стан після тижня в таких умовах вимагав негайної медичної допомоги. Але радість від порятунку змішувалася з тривогою ще двоє залишалися зниклими безвісти.
Пошук тривав.
Відлуння Таїланду
Для одного з рятувальників ця операція мала особливий зміст. Лаоський рятувальник, відомий під ім’ям Баенг (Кенгкач), був учасником команди, яка у 2018 році витягла з печери 12 тайських підлітків та їхнього футбольного тренера. Тоді світ із захопленням стежив за операцією, яка об’єднала понад 10 000 експертів з усього світу. Ті події закінчилися щасливо усі 13 людей були врятовані після двох тижнів у пастці під горою в тайській провінції Чіанг Рай.
Про ті події зняли художню стрічку “Тринадцять життів” та документальний фільм “Порятунок”. Тепер досвід, здобутий у Таїланді, знову став вирішальним. Баенг знає, що таке працювати проти часу в умовах, де помилка коштує життя. Його участь у лаоській операції додала команді впевненості та професіоналізму.
Досвід 2018 року показав: печерний порятунок це не просто плавання під водою. Це складна логістична операція, де кожен крок ретельно планується, а кисень, освітлення та зв’язок стають не менш важливими за саму присутність рятувальників.
Техніка виживання
Як люди можуть вижити сім днів у таких екстремальних умовах? Це питання, яке хвилює багатьох. Відповідь криється у фізіології, знанні місцевості та психологічній стійкості.
- Температура у печерах зазвичай стабільно прохолодно, що уповільнює втрату вологи організмом, але водночас сприяє швидкому переохолодженню, особливо у мокрому одязі.
- Вода паводкова вода брудна і небезпечна, але це було єдине джерело пиття, яке малося в селян. Виживання без води неможливе навіть кілька днів.
- Повітря печерні системи часто мають повітряні кишені, де кисень може підтримувати життя довго, якщо немає великої кількості людей і органічних процесів, що споживають кисень.
- Психологія надія та групова підтримка грають не менш важливу роль, ніж фізичні ресурси. Люди, які разом переживають стрес, краще тримаються.
Знаходячись за 300 метрів від виходу, селяни не могли знати, чи йде хтось їм на допомогу. Але вони чекали. Вони зберігали спокій і енергію, розуміючи, що паніка найгірший ворог у замкнутому просторі.
Пошук триває
Операція в Лаосі ще не завершена. Двоє людей досі залишаються під землею, і рятувальники не збираються здаватися. Підземні тунелі ховають безліч загроз, але досвід та рішучість команди дають шанс на нове диво.
Волонтери продовжують обстежувати кожен метр звужених проходів. Вода поступово спадає, що трохи полегшує роботу дайверам. Але час працює проти них, і кожна година збільшує ризики.
П’ятеро врятованих вже на поверхні. Двоє досі чекають у темряві. Але рятувальники не зупиняються.
Про автора
