«Ого, яка зарозуміла маленька черниця», подумала Франсілія Коста, вперше побачивши Луїзу Сілверіо в коридорі бразильського монастиря. Через сім років ця «неприємна» новачка стане її дружиною.
Історія, яку вони розповіли BBC News Brasil, читається як сценарій голлівудської мелодрами з взаємною ненавистю на старті, духовною драмою всередині та фіналом, який не вкладається в жодні рамки. Але це цілком реальне життя двох жінок із глибинки Бразилії, які спочатку шукали Бога в чернечих стінах, а знайшли одна одну на цивільній кухні, ділячи орендовану квартиру та борошняні млинці на сніданок.
Зарозуміла новачка
Франсілія виросла в напівпосушливому сільському регіоні штату Піауї на північному сході Бразилії. Там, де земля тріскається від спеки, а дощі приходять за розкладом, який знають тільки старші, під опікою глибоко релігійних бабусі й дідуся вона вперше відчула покликання. Вступити до монастиря вона вирішила у 19 років і до моменту зустрічі з Луїзою вже провела в обителі п’ять років, склала урочисті обітниці бідності, цнотливості й послуху, а також опановувала теологію на факультеті, який готує майбутніх пастирів і катехитів.
Луїза з’явилася в тому самому монастирі теж у 19, але з південно-східного штату Мінас-Жерайс. Вона прийшла з іншого клімату, з іншим характером і з тим самим запитом: заповнити порожнечу, яку відчувала в підліткові роки, повною віддачею релігійному служінню. Її бабуся теж була побожною, і це спадкове почуття обов’язку перед вищими силами привело її до монастирських воріт.
Перше враження було взаємним і взаємно ворожим. Дві молоді жінки, обидві звикли бути найкращими в своїх парафіях, обидві впевнені, що саме їхній шлях правильний, зіткнулися в коридорі, де пахло воском і старою деревиною.
«Я думала про неї те саме. Господи, як дівчина може бути такою зарозумілою?» згадує Франсілія.
Проте монастирська рутина не залишає простору для тривалих конфліктів. Розклад суворий: молитва, праця, навчання, мовчання, сон. Поступово, протягом наступних двох років, спільна мета служіння Богові перетворила суперниць на подруг. Їхня взаємна неприязнь розтанула, як роса на бразильській плантації, а на її місці з’явилося тепло. Вони молилися разом, вчилися разом, ділилися таємницями, які не розповідали навіть духівникам.
Панічні атаки
Але саме тоді, коли дружба розквітла, монастир почав їх втрачати.
Пандемія COVID-19 стала переломною для Франсілії. Страх заразитися та поширити вірус серед сестер викликав у ній панічні атаки, які сковували груди серед ночі. Під час сеансів терапії, до яких вона звернулася зі соромом, бо черницям «не личить» бути слабкими, вона почала переосмислювати свій вибір. Паралельно Луїза переживала смерть бабусі тієї самої жінки, яка колись відправила її до церкви. Втрата спричинила панічні атаки, а згодом глибоку депресію. Терапія привела обох до одного несподіваного висновку: психічне здоров’я має бути на першому місці, навіть якщо це означає розірвати обітницю.
Луїза вирішила піти першою. Для Франсілії, яка прожила в монастирі семи років, це стало шоком і водночас дзвінком, який не дає спати.
Вона думала тоді: «Боже мій! Дівчина в такому віці має здатність думати про те, щоб почати життя заново, де б це не було. А я не можу навіть подумати про новий початок, хоча прожила набагато більше поза цим місцем, ніж у ньому». Натхненна сміливістю подруги, яка була молодшою на п’ять років, Франсілія теж залишила монастир. Але світ за стінами виявився суворішим, ніж будь-яка проповідь про пекло.
- Теологічна освіта на співбесіді Франсілія чула холодне запитання: «Яку роботу ви зможете знайти з дипломом теолога?»
- Новий гардероб після семи років у чернечому одязі довелося купувати джинси, сорочки та взуття з нуля, витрачаючи останні заощадження
- Оренда квартири щоб заощадити гроші в місті, де ціни кусаються, колишні черниці вирішили жити разом і ділити витрати
- Панічні атаки обидві продовжували боротися з наслідками пандемії, втрати та різкої зміни способу життя
Життя поза монастирем вимагало навичок, яких там свідомо не вчили. Ти не знаєш, чи візьмуть до університету, чи дадуть роботу, чи вистачить грошей на рахунки за світло. Але найважче було знайти нову ідентичність поза стінами, де раніше все було визначено за розкладом: коли вставати, що їсти, про що думати. Раптово ти маєш сама обирати і ця свобода лякає сильніше, ніж будь-який дисциплінарний статут.
Вечір романтичної комедії
Спільна квартира зблизила їх ще більше. Вони ділили не лише рахунки, а й вечори готували вечерю, обговорювали прочитане, сміялися з власних невдач на співбесідах. Одного п’ятничного вечора, після перегляду фільму «Кохання у Вероні» де герої спочатку ненавидять одне одного, а потім закохуються Франсілія зізналася Луїзі в тому, що її почуття давно переросли дружбу. Вона кохала цю зарозумілу новачку, яка колись так дратувала її в коридорі.
У підлітковому віці обидві визнавали себе бісексуальними. Але це не вплинуло на їхнє бажання стати черницями: вони щиро прагнули безшлюбності, молитви та церковної служби. Сексуальність здавалася чимось, що можна відкласти в шухляду, поки служиш вищій меті.
«Я не хотіла бути в стосунках із кимось. Я справді хотіла жити в безшлюбності, слідувати своїй вірі. Я не думала про можливість піти й розпочати стосунки», каже Луїза.
Вийти з монастиря виявилося найскладнішим рішенням у їхньому житті. Але знайти одна одну найкращим. І коли вони почали жити як пара, перед ними постало нове питання: як залишитися вірними Богові, коли Церква не визнає ваше кохання?
Нова місія
Пара одружилася. Коли фотографи почули їхню історію, двоє професіоналів запропонували зняти весілля безкоштовно як подарунок двом жінкам, які ризикнули почати все спочатку. На церемонії не було представників офіційної Церкви, але були колишні черниці та брати, які підтримали їх мовчки, здалека. А ще статуя Пресвятої Діви Марії Апаресіди, покровительки Бразилії, яку вони взяли з собою з монастиря як амулет.
«Можливо, у нас немає фото біля вівтаря в церкві але у нас є фото з Божою Матір’ю Апаресідою. Для нас вона уособлює вдячність, заступництво і посвячення нашої сім’ї Богові», розповідає Луїза.
Незважаючи на те, що Римо-католицька церква все ще вважає одностатеві стосунки «об’єктивно гріховними», а в жовтні 2025 року Папа Франциск дозволив священникам благословляти такі пари лише за певних умов, не визнаючи шлюбу, Франсілія та Луїза не відмовилися від віри. Вони створили власну модель духовності, де кохання і служіння не суперечать одне одному, а доповнюють.
«Не можна розділяти людського Ісуса й божественного Ісуса. Він є єдиним. І нашу сексуальність і нашу віру не можна розділити, тому що це частина нас. Ми пара, яка має віру, і немає способу це розділити», пояснює Луїза.
Після того як вони відкрито розповіли свою історію в соціальних мережах, повідомлення посипалися з усіх боків. Християни, які боялися визнати свою сексуальність, писали: «Я думав, я один такий». Лесбійки, геї, бісексуальні та трансгендерні люди запитували: «Як ви молитеся? Чи приймає вас Бог?». Франсілія та Луїза відповідають кожному особисто, іноді проводячи вечори за розбором листів замість перегляду серіалів.
Для них це продовження тієї самої місії, з якою колись увійшли до монастиря. Просто тепер вони служать не за розкладом дзвінка, а за покликом серця.
Що далі
Сьогодні пара будує сім’ю, про яку Франсілія колись мріяла, не уявляючи її обрисів. Вони знімають відео, ведуть діалоги та слухають історії тих, хто опинився на роздоріжжі між релігією та особистістю. Їхня аудиторія зростає і разом із нею зростає розуміння того, що віра не має єдиного шаблону.
І хоча шлях був тернистим від взаємної неприязні в монастирі через панічні атаки, кризу ідентичності та фінансову скруту до спільної квартири та весілля обидві кажуть: воно того варте. Кожен страх, кожна ніч без сну, кожна відмова на співбесіді привела їх сюди.
«Якщо одного дня мені доведеться створити сім’ю, Бог покаже мені ту модель сім’ї, яку Він хоче, щоб я побудувала», говорила колись Франсілія своїй духівниці. Тепер вона знає: модель виявилася нестандартною, але власною.
А Луїза додає: вони вступили до монастиря, щоб служити. І служать досі просто інструменти змінилися. Тепер їхній вівтар це диван у спільній вітальні, а проповіді щирі відео в соцмережах, які переглядають тисячі. Іноді найкращий спосіб знайти себе це спочатку загубитися в монастирі, а потім знайти дорогу додому разом.
«Якщо у світі існує Купідон, то нашим був Бог», сміється Франсілія.
І в цьому жарті вся їхня серйозна історія.
Про автора
