Шухляда в Аддіс-Абебі
2016 рік. Професор Крістофер Броху відсуває металеву шухляду в Національному музеї Ефіопії в Аддіс-Абебі. Понад три десятиліття він вивчає стародавніх крокодилів і вважає, що бачив майже все. Але кістки, які лежать перед ним зараз, змушують завмерти.
Щелепи. Зуби. Уламки черепів. І щось неймовірне: горб посередині морди, комбінація ознак, яка не вкладалася в жодну відому науці класифікацію.
«Я був просто вражений, бо це мала дивну комбінацію ознак», згадує Броху.
Цей момент у шухляді музею став початком дослідження, яке тривало майже десятиліття. Команда під керівництвом Університету Айови ретельно порівнювала пропорції, вимірювала зуби й аналізувала текстуру кісткової тканини. Вони переглянули колекції, зібрані в Афарі з 1970-х років, і зіставили фрагменти з десятків особин, щоб зрозуміти: чи це варіації в межах одного виду, чи щось принципово нове. Нещодавно робота завершилася публікацією у журналі Journal of Systematic Palaeontology. Світ дізнався про новий вид: Crocodylus lucivenator «Мисливець на Люсі».
Світ на двох ногах і в мутній воді
1974 рік. В ефіопській пустелі Афар палеоантрополог Дональд Джохансон знаходить скелет, який назве Люсі. Australopithecus afarensis. Понад три мільйони років. Найповніший на той момент скелет раннього гомініна. Відкриття змінило уявлення про еволюцію: прямоходіння зявилося раніше за великий мозок.
Але Люсі не жила у вакуумі.
Її світ був насичений звуками, запахами та небезпеками, про які ми дізнаємося лише зараз. Навколо неї простягалася долина Адар річки, озера, густі чагарники, галерейні ліси вздовж водойм і відкриті савани. І в цій картині був свій невидимий володар.
Crocodylus lucivenator досягав 3,64,5 метрів завдовжки та важив від 270 до майже 600 кілограмів. Його роль в екосистемі виходила далеко за звичайні межі. За даними дослідження, це був найбільший хижак у всій долині Адар більший за левів і гієн, які тут також мешкали. Амбушний мисливець, який годинами чекав у мутній воді, доки тварини не підійдуть напитися.
Він чекав у воді.
І чекав мільйони років, доки наука не назве його імя.
«Це був найбільший хижак у тій екосистемі, більший за левів і гієн, і найбільша загроза для наших предків, які жили там у той час, каже Крістофер Броху, провідний автор дослідження та професор кафедри наук про Землю та довкілля в Університеті Айови. Це майже напевно цей крокодил полював би на вид Люсі. Чи намагався конкретний крокодил схопити саму Люсі, ми ніколи не дізнаємось, але він бачив би представників виду Люсі і думав: Вечеря».
Горб, якого не чекали
Серед десятків крокодилячих видів, що мешкали в Африці, lucivenator вирізнявся однією деталлю, яку неможливо не помітити. Посередині морди виразний кістковий горб. Такі структури є в американських крокодилів, але не в африканських нільських. Вчені припускають: він міг відігравати роль у залицяннях.
Такого в Африці не було.
«Ви бачите це в деяких сучасних крокодилів, пояснює Броху. Самець опускає голову перед самицею, щоб показати його».
Ще одна особливість: морда простягалася далі за ніздрі, ніж у всіх інших крокодилів того періоду. Це наближає його до сучасних видів і свідчить про власну еволюційну лінію, яка розвивалася паралельно зі світом, де формувалися перші люди.
121 скелет і одна бійка
Щоб переконатися, що перед ними справді новий вид, дослідники проаналізували 121 каталогізовану кісткову знахідку. Серед них черепи, зуби, фрагменти щелеп із десятків окремих особин. Більшість були неповними, і вченим довелося буквально збирати скелет по частинах, порівнюючи пропорції з іншими викопними та сучасними крокодилами.
Це копітка робота, яка тривала роками.
Серед сотень уламків одна кістка розповіла історію, якої не знайти в жодному підручнику. На щелепі одного з крокодилів частково загоєні травми. Сліди жорстокої сутички з іншим представником свого виду.
Він бився. І вижив.
Стефані Драмхеллер, співавторка дослідження, викладачка Університету Теннессі, яка здобула докторський ступінь в Університеті Айови, коментує:
«У викопних знахідках зберігаються подібні травми у вимерлих групах, тож така поведінка кусання в обличчя прослідковується впродовж усієї родини крокодилів. Ми не знаємо, хто переміг у тому бою, але загоєння говорить: переможець чи переможений ця тварина пережила сутичку».
Це рідкісне вікно в соціальну поведінку тварин, які зникли з лиця Землі понад три мільйони років тому. Для палеонтологів кожна така деталь безцінна, адже вона перетворює кістку з музейного експоната на свідка живого драматичного епізоду.
Один володар долини
На південь, у Східній рифтовій долині, мешкало щонайменше три інші види крокодилів. Але в Адарі, де ходила Люсі, панував лише один. Чому саме lucivenator витримав зміни середовища, тоді як інші зникли питання, над яким вчені працюють і далі.
Крістофер Кампізано, співавтор дослідження та доцент Школи еволюції людини та соціальних змін Університету штату Арізона, описує середовище:
«У пліоцені Адар складався з різноманітних середовищ поруч із озерами та річками відкриті й закриті ліси, галерейні ліси, вологі савани та чагарники. Цікаво, що цей крокодил був одним із небагатьох видів, яким вдалося тут вижити протягом усього періоду».
Формація Адар, де все це відбувалося, визнана обєктом Світової спадщини ЮНЕСКО з 1980 року. Разом із крокодилячими кістками тут знайшли й рештки ранніх гомінін, перетворивши цю територію на одну з найважливіших для розуміння походження людини.
Три деталі, що змінюють картину
- Горб на морді структура, притаманна американським, а не африканським крокодилам, що вказує на унікальну еволюційну гілку
- 121 кістковий уламок з них вчені відтворили зовнішній вигляд тварини, попри те що більшість екземплярів були неповними
- Сліди бою на щелепі перші докази соціальної агресії між представниками виду, що пережили сутичку
Що далі
Знахідка збагатила каталог доісторичних рептилій, але її справжня цінність в іншому. Вона дозволяє реконструювати тиск, під яким жили наші предки. Екосистема, де крокодил важив до 600 кілограмів і чатував біля водойм, формувала поведінку, маршрути міграції й, можливо, швидкість еволюційних змін.
Дослідження стало можливим завдяки міжнародній співпраці. До команди увійшли вчені з Університету Айови, Університету Теннессі, Університету штату Арізона, Кембриджського університету та Національного музею Ефіопії. Фінансову підтримку надали Національний науковий фонд США, Фонд Лікі та міжнародні програми Університету Айови.
Команда продовжує вивчати колекції в Аддіс-Абебі. Броху переконаний: дивний горб і подовжена морда це лише верхівка айсберга. Кожен новий уламок додає штрихів до портрету світу, де наші предки вперше піднялися на дві ноги і де їх уже чекали холодні очі з поверхні води.
Люсі дивилася вгору, на дерева й небо, відкриваючи новий спосіб руху. А під нею, у річковій глині долини Адар, лежала історія, яку наука лише зараз навчилася читати по кістках.
І ця історія ще далека від завершення.
Про автора
