2021 рік озеро Туз нагадувало висохлу тарілку. Білий солончак тріщав на сонці, а серед лужин розсолу, що лишився, гинули тисячі пташенят фламінго вони замерзали без захисту, згоріли на спеці й загинули від голоду, бо єдиний корм, мікроскопічні водорості, просто зник. Чотири роки по тому той самий берег перетворився на гігантський дитячий садок: понад 5 000 пташенят вчаться ходити на довгих червоних ніжках, фільтрувати воду своїми дзьобами й уникати небезпеки під пильним наглядом дорослих птахів.
Це не фантастика. Це результат, який навіть найбільші скептики називають воскресінням.
Пустеля, яка памятає воду
Озеро Туз друга за величиною солончак Туреччини, її справжнє соляне серце лежить у центрі Анатолійського плато, за 145 кілометрів на південний схід від Анкари. Назва говорить сама за себе: «туз» по-турецьки означає «сіль». Вода тут має таку концентрацію мінералів, що влітку утворює білу кірку, яку збирають промислово, а восени й навесні перетворюється на рожеве дзеркало завдяки водоростям і мікроорганізмам, якими харчуються фламінго. Колись, у 1988 році, водою було вкрито 98% ложа озера. Проте клімат змінив правила: станом на 2001 рік водою було вкрито лише 20% дзеркала, а в 2016-му та 2021-му ложе висохло повністю, перетворившись на безплідну рівнину.
Наслідки виявилися катастрофічними для біорізноманіття. Супутникові знімки NASA зафіксували, що Середземноморський басейн, де розташоване Туз, нагрівається швидше за глобальний середній показник із часів індустріальної епохи. Без води зникла водорость єдиний корм дорослих фламінго. Без корму загинули пташенята, які ще не вміли літати й не могли полетіти за їжею. Екологи тоді говорили про повний крах гніздового сезону.
Тоді втрутилися люди.
Помпа замість дощу
У 2022 році Генеральна дирекція з охорони природних ресурсів Туреччини запустила масштабний проєкт із штучного водопостачання. Інженери проклали систему насосів і каналів, які закачують воду безпосередньо в зони гніздування мілководні ділянки, де фламінго відкладають яйця на купинах із солі, мулу та піря. Ці купини стоять усього кілька сантиметрів над водою, і навіть незначне зниження рівня перетворює їх на сухі острівці, приречені на спеку. Ідея проєкту була простою: якщо дощі не йдуть, воду потрібно доставити штучно, щоб врятувати хоча б критичні біотопи.
Перші результати зявилися швидко. У 2024 році масової загибелі пташенят уникнути вдалося вперше за багато років. А цьогорічний сезон приніс справжній бум: зйомки з дрона, оприлюднені 10 червня, показали суцільні рожеві «плями» з пяти тисяч маленьких тіл, що рухаються між дорослими птахами, вчаться фільтрувати розсол і реагувати на тривожні крики батьків.
Кожен кадр доказ того, що втручання працює.
Слово птахоглядача
Фахрі Тунч, президент турецької асоціації «Пташиний зір» (Birds Eye View and Ecology Association), стежить за долею колонії вже не один рік. Для нього цифри цього сезону не просто статистика, а довгоочікувана компенсація втрат минулих літ, коли він бачив пусті гнізда і мертві лужини.
«Ми більш ніж компенсуємо втрати попередніх років, вирощуючи популяцію цими пташенятами протягом сезону. Це чудові новини. Поточна чисельність більш ніж удвічі більша за торішню, а торішня більш ніж удвічі більша за позаторішню».
Таке зростання виглядає особливо вражаючи, якщо згадати, що ще в 2021-му екологи фіксували масову загибель у гніздових колоніях через відсутність води та корму. Тепер, за словами Тунча, тенденція розвернулася на 180 градусів і популяція дорослих птахів, які обрали Туз для виведення потомства, стабільно збільшується, повертаючи озеро до статусу одного з найважливіших фламінго-розплідників у Східному Середземноморї.
Чому це важить
Для туристів озеро Туз мальовнича солончак із рожевими плямами на горизонті. Для біологів один із ключових водно-болотних ареалів на перетині Європи та Азії, точка зупинки для мігрантів і місце постійного проживання для рожевих фламінго виду Phoenicopterus roseus. Його солона вода, багата мінералами, приваблює не лише птахів, а й фотографів та науковців з усього світу, які приїздять спостерігати за сезонними змінами кольорів від білого до насичено-рожевого і купатися в цілющому мулі, який місцеві жителі використовують для лікування шкірних захворювань століттями.
Відновлення екосистеми Туза стало можливим завдяки поєднанню кількох підходів:
- Штучне водопостачання насосні станції підтримують мінімальний рівень води в критичних зонах гніздування, не даючи купинам висохнути;
- Кліматична динаміка весняні опади та талі води з північних гір залишаються основним природним джерелом поповнення, і навіть невелике збільшення опадів помітно полегшує роботу інженерів;
- Охорона території державна програма захисту природних активів обмежує промислове видобування солі поблизу колоній і регулює доступ людей до гніздових островів;
- Моніторинг із повітря дрони та супутникові знімки NASA дозволяють відстежувати стан колоній у реальному часі, не турбуючи птахів.
Успіх на Тузі дає зразок для інших «гарячих точок» планети, де зміна клімату загрожує водно-болотним угіддям. Якщо поєднати інженерні рішення з охороною природних активів і постійним моніторингом, навіть екосистема, що перебуває на межі колапсу, може відновити біопродуктивність за лічені сезони.
Головне почати вчасно і не зупинятися.
Що далі
Екологи сподіваються, що нинішній сезон стане не винятком, а новою нормою. Проєкт із водопостачання продовжують модернізувати: інженери додають датчики рівня води та автоматичні шлюзи, які регулюватимуть подачу залежно від погодних умов і потреб колонії. Наступна мета довести чисельність пташенят до стабільних 10 000 особин на сезон, що дозволить популяції фламінго в регіоні повернутися до рівнів 1990-х років і знову зробить Туз одним із головних туристичних магнітів Туреччини для любителів дикої природи.
Тим часом 5 000 маленьких фламінго вчаться виживати на берегах, які ще недавно були мертвими. Вони не знають про насоси, супутники чи кліматичні саміти. Вони знають лише теплу воду, батьківські крики й смак зелених водоростей. І цього разу вода є її достатньо, щоб пережити спеку й вирости до першого польоту.
Літо тільки починається. А рожеві хмари над Анатолією уже в небі.
Про автора
