Майже кожна четверта людина після сорока живе з остеоартритом коліна. Хвороба повільно зношує хрящ, щодня нагадуючи про себе болем. І донедавна вибір був невтішний: знеболювальні, ще знеболювальні — аж до ендопротезування.
Але команда з Університету Юти, Нью-Йоркського університету та Стенфорда знайшла інший шлях. Маленька зміна кута стопи під час ходьби — і біль відступає так само ефективно, як від ліків. Причому МРТ показує: хрящ руйнується повільніше.
Чому не існує універсального кута
Справа в тому, що коліно — складний механізм. Внутрішня частина суглоба зазвичай несе більше навантаження, саме там артрит починається найчастіше. Але зменшити це навантаження — не означає просто розвернути носок усім однаково. Комусь допомагає легке обертання шкарпетки всередину, комусь — назовні. А невірний кут може лише посилити стрес.
Попередні дослідження якраз страждали від цього: всім призначали однаковий кут, і в частини людей навантаження на суглоб не зменшувалось, а то й зростало.
Як працював експеримент
68 учасників пройшли скринінг на тисячометровій доріжці з датчиками тиску та камерами захоплення руху. Алгоритм визначив для кожного оптимальний кут — 5° чи 10°, всередину чи назовні. Ті, кому жодна зміна не допомагала, вибули з подальшого етапу.
Потім — шість тижневих тренувань. Люди йшли по доріжці, а на гомілці мали вібруючий пристрій, який «підказував» потрібне положення стопи. Після курсу учасників просили практикувати нову ходу хоча б 20 хвилин щодня. І вони справлялись: в середньому відхилення складало менше одного градуса від призначеного кута.
Результати після року
Зменшення болю в групі інтервенції порівняно з плацебо виявилося між ефектом від ібупрофену та ефектом від оксикодону. Не слабкіше безрецептурних таблеток — а суттєво сильніше.
«З МРТ ми також побачили сповільнення деградації маркера здоров’я хряща в інтервенційній групі — і це було дуже захопливо», — зазначив Скотт Ульріх, асистент-професор механічної інженерії в Університеті Юти.
Один із учасників висловився ще простіше:
«Мені не треба пити таблетки чи носити пристрій… Це просто частина мого тіла тепер, і я в захваті».
Що далі
Автори застерігають: не варто самостійно змінювати ходу — невірний кут може нашкодити. Поки що метод потребує дорогих камер і лабораторії. Але команда вже працює над спрощеною версією: мобільні датчики, відео зі смартфона та «розумний взуттєвий» сенсор можуть зробити персоналізоване перенавчання ходи доступним у звичайних клініках фізичної терапії.
Для людей у 30, 40 чи 50 років, яким до ендопротезування ще далеко, це може стати тим самим мостом між «терпіти» та «жити повноцінно».
Дослідження опубліковане в The Lancet Rheumatology. Співкерівники — Валентіна Маццолі (NYU) та Джулі Колесар (Stanford). Роботу підтримали гранти Міністерства у справах ветеранів, NIH та NSF США.
Про автора
