Весна 2022 року. Рейчел Фордайс йшла через Іст-Лоун старий цвинтар у місті Ітака, штат Нью-Йорк і раптом завмерла. Земля під ногами буквально кипіла.
Тисячі комах зліталися з піщаного ґрунту, заповнюючи повітря гудінням, яке вона ніколи раніше там не чула. Рейчел, аспірантка ентомологічної лабораторії Корнельського університету, інстинктивно знала: це не просто весняне оживлення. Це щось значно більше.
Вона назбирала кілька бджіл у баночку.
І понесла своєму керівнику.
Те, що виявилося далі, перевернуло уявлення вчених про те, де може ховатися дика природа в сучасному місті. Під охайними газонами, старими надгробками та кущами бузку ховалося місто, населення якого втричі перевищувало Мангеттен.
Баночка з сюрпризом
«Вони всюди на цьому цвинтарі», сказала Рейчел професору Брайану Денфорту, ентомологу з коледжу сільського господарства та життєвих наук при Корнельському університеті. Інсекти, яких вона принесла, належали до виду Andrena regularis звичайної земляної бджоли, поодинокої дикої комахи, що риє нори в ґрунті та запилює врожаї й дикі рослини.
Денфорт спочатку не очікував чогось надзвичайного.
Самотні бджоли часто гніздяться групами. Але масштаб цвинтаря вразив навіть досвідченого дослідника.
Подальші дослідження показали: під спокійними газонами Іст-Лоун ховається колонія приблизно 5,5 мільйона бджіл, розкиданих на площі 1,5 акра. За оцінками вчених, це еквівалентно понад 200 вуликам медоносних бджіл. Або, якщо порівнювати з людьми утричі більше, ніж населення Мангеттена.
«Я впевнений, що в світі є й інші великі скупчення бджіл, які ми просто ще не ідентифікували, але згідно з науковою літературою це одне з найбільших», зазначив Стів Гоуг, провідний автор дослідження, опублікованого 13 квітня в журналі Apidologie.
Столітня таємниця
Найдивовижніше відкриття чекало попереду. Історичні записи засвідчили: Andrena regularis мешкає на цьому місці щонайменше з початку XX століття. А сам цвинтар існує з 1878 року. Тобто комахи тут процвітали понад сто років у недоторканому піщаному ґрунті, який ніхди не обробляв пестицидами та не заливав асфальтом.
Це не випадковість.
Це приклад того, як людські місця пам’яті можуть перетворюватися на природні заповідники.
Дослідники пояснюють: старі міські цвинтарі часто стають притулками для біорізноманіття. Там рідко проводять будівельні роботи, не використовують хімікатів для газонів так інтенсивно, як на звичайних паркових зонах, і зберігається первісний ґрунт. У результаті там знаходять рідкісні рослини, птахи, ссавці і, як виявилося, мільйони комах.
Щоб оцінити популяцію, команда розробила новий метод моніторингу. Вони використали пастки виходу невеликі сітчасті намети площею менше квадратного метра, які накривають ґрунт і спрямовують вилітаючих комах у скляні банки.
«Цим підходом ви захоплюєте всю спільноту тварин, що виходить із землі», пояснив Брайан Денфорт.
З 30 березня по 16 травня 2023 року дослідники розставили 10 таких пасток по всьому цвинтарю.
Результат вразив.
3251 комаха, що представляють 16 видів бджіл, жуків і мух. Але A. regularis абсолютно домінувала в усіх зразках.
На основі кількості бджіл у кожній пастці вчені розрахували середню щільність популяції на всій території цвинтаря. Загальна чисельність коливається від 3 до 8 мільйонів особин. Середня оцінка 5,5 мільйона.
Люди, які бережуть
На території цвинтаря працює родина, яка знає про бджіл не з чуток. Кевен Морз, директор Іст-Лоун, керує некомерційним цвинтарем уже 46 років разом із родиною. За це час він бачив тут оленів, гусей, яструбів, лисиць, койотів і незліченну кількість бджіл.
Тепер, коли науковці надали йому точні цифри, його ставлення до газонокосарки змінилося кардинально.
«Мені просто було шкідно косити в певних зонах. Там, напевно, три-чотири ділянки, де вони дуже густо скупчуються, їх дуже багато», розповів Кевен Морз журналістам Корнельського університету.
Дослідники підкреслюють: цвинтарі ідеальне середовище, бо земля там спокійна, рідко порушується і практично вільна від пестицидів. Для самотніх бджіл, які риють індивідуальні нори в піщаному ґрунті, це справжній рай.
Поруч, приблизно в третині милі, розташовані Корнельські сади яблуневі насадження, що забезпечують бджіл весняним нектаром. Яблука один із головних символів штату Нью-Йорк. І ці дикі бджоли відіграють у їхньому запиленні критично важливу роль.
Навіщо це важливо
Дослідження вийшло далеко за межі простого підрахунку комах. Воно продемонструвало значення поодиноких ґрунтових бджіл для сільського господарства особливо для таких культур, як яблуня.
На відміну від медоносних бджіл, які живуть у великих вуликах і часто потребують людського догляду, земляні бджоли працюють самі по собі. Вони не виробляють мед у промислових масштабах, але їхня робота як запилювачів не менш а подекуди й більш цінна.
- Поодинокі бджоли ефективніші запилювачі для певних культур, ніж медоносні
- Піщаний ґрунт ключова умова для гніздування; асфальт і бетон знищують колонії миттєво
- Цвинтарі як екосистеми старі міські некрополі можуть виконувати функцію природних заповідників
- Безпека популяцій збереження гніздових ділянок важливіше, ніж створення нових
«Це дослідження підвищує цінність поодиноких ґрунтових бджіл і показує, наскільки вони численні, наскільки важливі як запилювачі культур, і що ми маємо знати про ці гніздові ділянки та зберігати їх», наголосив Денфорт.
За його словами, ці популяції величезні, і вони потребують захисту.
Якщо хтось засипле нори бетоном або заасфальтує ділянку 5,5 мільйона бджіл можуть загинути в одну мить.
Що далі
Команда планує продовжити моніторинг. Вони хочуть зрозуміти, чи змінюється чисельність колонії з роками, і як на неї впливають погодні цикли. Також вчені сподіваються, що подібні дослідження спонукають міста переглянути ставлення до старих цвинтарів не як до місць, що потребують «прибирання», а як до повноцінних екосистем.
Для Рейчел Фордайс звична прогулянка на роботу перетворилася на наукову сенсацію. Для Кевена Морза на привід обережніше косити газон. А для 5,5 мільйона бджіл цвинтар лишається тим самим домом, який вони обрали ще за часів, коли по вулицях Ітаки їздили кінні трамваї.
Вони були тут першими.
І, схоже, залишаться тут найдовше.
Про автора
