Вівторок, сьома година ранку. Джанлука Галлі стоїть навколішках посеред головного залу найрозкішнішої галереї Мілана і ретельно, камінчик за камінчиком, відновлює те, що витоптали тисячі невидимих щасливчиків. Навколо пахне кавою з сусідніх барів, лунають кроки по мармуру під скляним куполом, а перші промені сонця падають на підлогу восьмикутного залу, де зараз заборонено крутитися на п’ятах.
Під ним зображення бика, герба Турина, викладене бежево-блакитною мозаїкою на підлозі центрального залу Галереї Віктора Еммануїла II. Саме тут, на одній делікатній деталі цього твору мистецтва, вже понад століття міланці та гості міста намагаються спіймати удачу. Вони заплющують очі, стають на «місце сили» і обертаються тричі, щоб фортуна повернулася обличчям.
Але любов, як виявилося, руйнує.
Три оберти на щастя
Згідно з місцевою прикметою, щоб привернути фортуну, потрібно стати на рожеві плитки, що зображують геніталії бика, і тричі обернутися на п’ятах. Ритуал зародився серед мешканців Мілана ще в XIX столітті, коли галерея лише починала приймати перших відвідувачів. Відтоді тисячі пар взуття щодня терли мармур і смальту. Рожеві плитки стерлися повністю на їхньому місці з’явилася справжня яма, яку туристи лише поглиблювали з кожним новим «щасливим» обертом.
Бик герб Турина, промислового серця П’ємонту потрапив на підлогу галереї разом із трьома іншими символами, коли архітектори задумували цей простір як храм торгівлі та єдності нової Італії. Ніхто не міг тоді передбачити, що саме ця тварина стане головною зіркою не через політичну вагу, а через орган, який художники зобразили делікатно, але відкрито.
Останній раз майстри відновлювали цю ділянку у 2017 році. Сім років інтенсивного щастя і знову реставрація.
«Тисячі людей щодня виконують знаменитий ритуал, обертаючись на п’ятах», пояснюють представники міської влади. Рожеві плитки повністю стираються.
Жива спадщина
Галерея Віктора Еммануїла II більше, ніж дах над головою для дорогих бутиків і ресторанів. Вона відкрита цілодобово, і її восьмикутний зал із куполом зі скла та заліза вважається однією з перлин Мілана. На підлозі центрального залу, зведеного в другій половині XIX століття, розміщені мозаїки з гербами чотирьох головних міст колишнього Королівства Італія:
- Рим вовчиця, що вигодовує близнюків
- Мілан червоний хрест на білому тлі
- Флоренція лілія, символ мистецтва та вишуканості
- Турин бик, чиї «геніталії» вже витримали тисячі обертів на щастя
Саме тут проводять виставки та концерти, а модні бренди сусідять із архітектурою, якій уже понад півтора століття. Жоден із перших трьох гербів, однак, не потребує такої термінової уваги реставраторів.
Бика люблять занадто сильно.
Міська рада Мілана офіційно підтвердила: плитки зношуються швидко, а ритуал обертання на п’ятах перетворився на туристичний магніт світового масштабу. Щодня сюди приходять сотні людей і кожен прагне залишити на підлозі свій слід. Буквально. Це парадокс, з яким стикаються усі хранителі культури: як дозволити торкатися історії, не вбиваючи її?
Галерея ніколи не зачиняється. Вона живе нічним життям, приймає закоханих пар після опери, бізнесменів зранку та туристів опівночі. Саме ця доступність перетворює підлогу на арену щоденного бою між культурою та її споживачами. Інші музеї світу огороджують шедеври вітражами та сигналізацією. Тут же шедевр лежить просто під ногами і кожен може ступити на нього, навіть не роззуваючись.
Руки замість машин
Цього тижня зображення бика огородили металевою огорожею. Туристи, які зазвичай шикуються в чергу, аби виконати танець на щастя, тепер лише спостерігають із-за бар’єру. Джанлука Галлі працює вручну, вирізаючи нові кам’яні фрагменти, що ідеально підходять за кольором і фактурою до оригінальної підлоги. Він підбирає смальту, щоб відтінок рожевих плиток збігався з тим, який художники задумали майже півтора століття тому.
«Це, ймовірно, зворушлива традиція, але доволі шкідлива для твору мистецтва», каже реставратор.
Реставрація мозаїки ручна робота, яка не терпить поспіху. Майстер підбирає кожен фрагмент, перевіряє щільність прилягання, змішує розчин за старими рецептурами. Сучасні технології тут безсилі: 3D-принтер не відтворить патину століть, а синтетичні фарби виглядатимуть чужорідно поруч із витриманим мармуром. Тому Галлі працює так, як працювали реставратори сто років тому повільно, уважно, з повагою до матеріалу.
На фотографіях видно, як майстер стоїть навколішки перед мозаїкою, оточений інструментами, якими користувалися ще його попередники. Навколо збираються спостерігачі, позбавлені наразі можливості виконати ритуал «на удачу». Замість того, щоб крутитися на п’ятах, вони дивляться, як відроджується сам об’єкт їхнього паломництва. Хтось фотографує процес, хтось просто стоїть у задумі можливо, вперше бачачи, як виглядає щастя, коли його відновлюють із каменю.
Члени міської ради Еммануеле Конте та Марко Гранеллі дивляться на ситуацію з розумінням, але й із тривогою.
Вони пояснюють: галерея жива спадщина, яка руйнується саме тому, що її активно використовують і люблять. Міська рада вкотре доводить: догляд за пам’яткою вимагає постійної уваги, адже кожен відвідувач залишає на мармурі часточку себе пил, сліди взуття, енергію бажань. Іноді це залишає вм’ятини, які можна виміряти сантиметрами.
Що далі
Реставратори працюють над тим, щоб повернути твору колишню велич. Міська рада обіцяє, що мозаїка знову блистітиме бежево-блакитна палітра, чіткі контури, рожеві плитки на своєму місці. Робота йде повним ходом, і незабаром огорожу приберуть. Тоді перший відвідувач заплющить очі, стане на оновлені рожеві плитки і знову почнеться відлік до наступної реставрації.
Історія повторюється кожні кілька років.
Джанлука Галлі про це знає. Він просто ретельно вкладає останній камінчик, щоб удача мала на чому стояти принаймні до наступного десятиліття.
Про автора
