Менше 150 тварин — саме стільки потору Джилберта залишилося в дикій природі. Цей крихітний сумчастий із Західної Австралії колись вважався повністю вимерлим, але 1994 року його несподівано знайшли знову. Відтоді науковці шукають спосіб врятувати один із найрідкісніших видів на планеті — і нещодавно знайшли відповідь у найменш очікуваному місці.
Що розповіло ДНК
Дослідники з Університету Едіт Кован та Департаменту біорізноманіття взялися за аналіз екскрементів тварин. Звучить не дуже романтично, але метод, який вони застосували, — справжній науковий прорив. Технологія eDNA-метабаркодування дозволяє розшифрувати ДНК із мікроскопічних залишків у послу й точно визначити, чим харчується тварина. Жодного втручання, жодного стресу для потору — лише свіжі зразки з природи.
А харчується потору переважно грибами. Проблема в тому, що більшість цих грибів навіть не мають наукових описів — їхні назви невідомі дослідникам. Традиційний підхід, коли вчений сидить над мікроскопом і намагається розпізнати спори, тут майже безсилий.
«Це неінвазивний спосіб вивчення раціону — усе, що потрібно, це свіжий посл із природи», — пояснює аспірантка Ребекка Ква.
Сусіди як провідники
Команда пішла далі й перевірила: чи збігається раціон потору з іншими місцевими грибоїдними ссавцями? Виявилося, що квока, квенда та лісовий пацюк мають часткове перекриття меню з потору. А квока ще й ділить із ним схожі місця проживання.
Це відкриття стало ключовим. Якщо в новій локальності живуть усі три види разом — значить, грибів там вистачить і для потору. Простий, елегантний індикатор.
Чому це терміново
2015 року лісові пожежі знищили 90% основного ареалу потору у Two Peoples Bay — єдиному місці, де жила природна популяція. На щастя, до того моменту департамент уже створив страхові популяції на острові Болд та у загородженому вольєрі в національному парку Waychinicup. Тварини вижили саме завдяки тому, що хтось подумав про запасний план завчасно.
Зараз вид розселено по чотирьох локальностях, включно з двома островами біля узбережжя Західної Австралії. Але потрібні ще місця — і саме тут дослідження Ребекки Ква стає по-справжньому цінним.
«Пошук нових місць переселення — важливий крок у відновленні потору Джилберта від межі зникнення», — зазначає доктор Тоні Френд, науковий співробітник DBCA.
Маленькі інженери великих екосистем
Потору — не просто милий звірок. Грибоїдні ссавці — це інженери екосистем: риючись у ґрунті пошуках грибів, вони розпушують землю й поширюють спори. А гриби, до речі, формують симбіотичні зв’язки з рослинами. Виходить, без потору страждає весь ліс.
Тож порятунок цього виду — це не лише про одну тварину. Це про збереження цілого кола життя, де все пов’язане з усім. Іноді для того, щоб зберегти ліс, достатньо розібратися, що їсть найменший його мешканець.
Про автора
