56 тисяч підписників у Instagram перед матчем. 1,5 мільйона після фінального свистка. Наступного ранку їх було вже понад пять мільйонів.
Жозімар Діаш, якого футбольний світ раптом відкрив для себе як Возінью, дивився на екран телефона й не міг підібрати слів. «Це божевілля», повторював він журналістам, і в цьому не було ні краплі перебільшення.
Стадіон «Естадіо Олімпіко Метрополітано» у Вакатане затихав після нульової нічиї між Кабо-Верде та Іспанією однієї з найгрізніших збірних планети, чемпіонів Європи та претендентів на титул. Африканські дебютанти, острівна держава посеред Атлантики з населенням меншим за половину Києва, щойно зробили те, що багато хто вважав неможливим: встояли проти машини атаки вартістю в сотні мільйонів євро. У складі іспанців зірки «Барселони», «Реала» та «Манчестер Сіті», футболісти, чиї паспорти дають право на роботу в будь-якій точці світу без віз. У складі Кабо-Верде гравці, чиї імена важко вимовити без помилки для пересічного європейського вболівальника. А у центрі цього дива 40-річний воротар, який до того дня грав у другому дивізіоні Португалії.
Його карєра не історія про геніальність з юних років. Це історія про те, як не здаватися, коли всі вважають, що твій час минув.
Прізвисько, яке він ненавидів
Справжнє імя героя Жозімар Діаш. Прізвисько Возінья, що перекладається з португальської як «бабуся», прилипло до нього ще в дитинстві на вулицях острова Сантьяго. Батько служив у армії, мати працювала без вихідних, тому хлопчик ріс з бабусею та дідусем. У дворі грав із набагато старшими хлопцями, терпів програші й синці, а потім ішов додому скаржитися. Старші сміялися: мовляв, знову побіжить до бабусі. На додачу, батьки назвали його на честь бразильця Жозімара, автора одного з найкрасивіших голів чемпіонату світу-1986. Та замість славетного бомбардира з дитинства вийшов хлопчак, який постійно тікав від старших і просив захисту.
Він терпіти не міг це прізвисько.
Але доля вирішила інакше. 2012 року, у 26 років, Жозімар уперше вирушив за межі Кабо-Верде в ангольський клуб «Прогрессо». Там уже був воротар на імя Жозімар. «Тому я вирішив, що не писатиму на футболці Жозімар II. Оскільки всі в Кабо-Верде знали мене як Возінью, я й залишився під цим імям», згадував він у розмові два роки тому. Образа перетворилася на бренд. Бренд на легенду.
Країна, яка не здається
Кабо-Верде це десять вулканічних островів біля узбережжя Західної Африки, португальська мова, креольська культура та трохи більше ніж півмільйона людей. Футбол там справа національної гордості, але ресурсів обмаль. Немає грошовитих академій, немає стадіонів-гігантів, немає скаутів із топ-клубів, які вишукують таланти з десяти років. Є любов до гри, вулиця та мяч. У відбірковій групі до чемпіонату світу збірна випередила Камерун на чотири очки, забезпечивши собі пряму путівку на турнір. Це не була футбольна казка-випадковість. Це була дисципліна, командний дух і віра власного воротаря, який кілька років тому вже збирався вішати бутси на цвях.
У його послужному списку немає «Барселони», «Манчестер Юнайтед» чи навіть топ-клубів португальської Прімейри. Це резюме людини, яка просто не припиняла працювати:
- «Прогрессо» (Ангола) перший закордонний клуб, де довелося обирати між справжнім імям та прізвиськом
- «Зімбру» (Молдова) європейський досвід у країні, географічно ближчій до України, ніж до рідних островів
- «Жіл Вісенте» (Португалія) єдиний сезон у вищому дивізіоні португальського футболу
- «Шавеш» (Португалія) нинішній клуб, другий дивізіон, девяте місце в таблиці
Коли збірна Кабо-Верде почала набирати неймовірний хід у відбірковому турнірі, Возінья вирішив залишитися розраховуючи на диво. У підсумку диво стало реальністю. Але справжнє випробування ще тільки чекало попереду.
90 хвилин проти гігантів
Іспанія перед матчем вважалася абсолютним фаворитом. У її складі гравці, чиї трансферні вартості обчислюються десятками мільйонів євро, імена, які збирають стадіони по всьому світу. Букмекери давали шалені коефіцієнти на нічию. Проте 90 хвилин гри не принесли іспанцям жодного голу. Кожен удар, кожен навіс, кожен простріл знаходив на своєму шляху того самого 40-річного голкіпера. Фінальний свисток зафіксував рахунок 0:0, а камери показали крупним планом обличчя воротаря з нагородою найкращого гравця матчу.
«Цей виступ заслуга кожного. Я головний герой гри, але ця нагорода для всіх моїх партнерів, адже без них нічого не вийшло б. І я й надалі працюватиму на благо команди та людей».
Інтернет вибухнув. Фанати з усіх континентів шукали відео його сейвів, розбирали техніку стрибків, захоплювалися холоднокровністю. Для багатьох це був перший контакт із футболом Кабо-Верде і він виявився настільки потужним, що залишитися осторонь було неможливо.
Після матчу футболісти Кабо-Верде кинулися обіймати свого капітана між стійками. Возінья плакав не від розпачу, а від щастя. Сльози текли по щоці, яку облизували камери всього світу. Чоловік, який ніколи не жив із батьками, який виховувався бабусею, який грав у Молдові за «Зімбру» та у другому дивізіоні Португалії за «Шавеш», раптово опинився в епіцентрі світового божевілля. А його Instagram продовжував набирати по тисячі підписників щосекунди.
Найстарший дебютант
Цей матч увійшов до історії з однієї простої, але неймовірної причини: Возінья став найстаршим гравцем, який дебютував на чемпіонаті світу. На кожному турнірі зявляються свої герої. Під час ЧС-2014 воротар Коста-Рики Кейлор Навас настільки вразив фахівців, що його придбав мадридський «Реал» а за рік він уже вигравав Лігу чемпіонів. Возіньї через вік навряд чи світить подібний трансфер. Але його історія не про клубну суперкарєру, а про щось інше.
Вона про те, що пік може настати тоді, коли інші вже давно здалися.
Попереду Уругвай
Попереду у збірної Кабо-Верде ще два матчі групового етапу проти Уругваю та Саудівської Аравії. Обидві команди сильніші на папері. Шанси на вихід у плей-офф залишаються примарними для дебютанта. Але після нічиї з Іспанією ніхто не посміє називати цю команду аутсайдером, якому нічого не світить. Бо вони вже довели: на полі не перемагає ціна контрактів, а характер.
Возінья повернеться до свого клубу «Шавеш», який посідає девяте місце у другому дивізіоні Португалії. Він залишиться там же, де й був. Але тепер кожен його сейв у маловідомому чемпіонаті набуватиме нового сенсу адже світ уже знає, хто такий «Бабуся».
Хлопчаки з двору сміялися, що він побіжить скаржитися бабусі. Сорок років потому весь світ аплодує тій самій «бабусі».
Про автора
